Зінаїда Луганська 

Зінаїді Луганській – 89 років. Жінка з Покровська Донецької області. Вона змушена бачити війну на власні очі вже вдруге. Каже, що не так багато пам’ятає, однак життя мала тяжке.

Свою життєву розповідь пані Зінаїда почала зі спогадів про сумне дитинство за часів Другої світової війни та голоду в повоєнний час.

«Раніше все було не так, як зараз». – ділиться вона.

В сім’ї їх було четверо, тримали різну худобу: від корів до кролів. Однак більшість продуктів передавали державі, аби якось допомогти після війни.

«Потім настав голод. Тяжко прийшлося. У магазинах видавали по 100 грамів хліба на людину, — згадує із сумом жінка. — Брату тоді було всього чотири, ще малий. То ми бігали у корівник, брали ці шматочки хліба і розтирали між долонями. А потім пальцем збирали ці крихти та їли. Ото чим ми були багаті».

Працювала жінка на Північному гірничо-збагачувальному комбінаті, має 32 роки стажу, отримує пенсію.

З чоловіком мала двох дітей: хлопчика та дівчинку. Однак, сина вже поховала. З дочкою спілкуються і досі, по телефону. Після евакуації у них ще не було можливості знову побачитись. Також із теплом згадує про онучку.

Покидати власну домівку не хотіла, не зважаючи на постійні обстріли. Проте погодилась тільки тому, що потребує догляду та допомоги у побуті.  

«Але я і зараз не сиджу, — сміється Зінаїда. — Все, що можу робити — роблю, допомагаю. Тут всі зручності і їсти завжди є що. Топити піч не треба».