Валентина Тітова

Валентині Тітовій 86. Жінка любить грати в шашки. П’є каву, але лише тоді, коли тиск падає. І радіє, що має дах над головою, бо війну на власні очі бачить вже вдруге.

Пані Валентина з міста Покровська Донецької області. Вперше вона дізналась, що таке війна, коли їй було лише 5.

«В перший день війни ми з мамою отримали поранення: я — в ногу,  мама – в руку», – розповідає жінка. 

Про дитинство згадує з сумом. Каже, часи були важкі. Мама її виховувала сама. Працювала на будівництві, робота була дуже тяжка. 

Коли пригадує молоді руки, трохи веселішає. Показує стару фотографію з чоловіком. 

«Але красень був, – посміхається пані Валентина. – Подивіться, які ми тут щасливі, а які красиві!»

Чоловік був родом з м. Хуст Закарпатської області. У подружжя народилась красуня-донечка. Та невдовзі чоловік помер. Але пані Валентина розповіла цікаву історію, яка трапилася ще коли вона лише вийшла заміж та була вагітна. Їй прийшов лист від знайомого хлопця. 

Він зізнавався їй у коханні. Але, звісно, вона відмовила залицяльнику. 

Та вони все-таки зустрілися. Вже після смерті чоловіка. Видно, судилося бути разом. І з тих пір прожили разом 52 роки. 

За життя жінка спробувала себе у двох професіях: спершу була військовим комісаром. Але коли донька народила двох дітей, жінка звільнилася, аби допомогти їй доглядати за ними.  Пізніше працювала черговою на залізничному вокзалі.  

Зараз жінка дуже радіє, що вона у Прихистку. Бо у Покровську пані Валентина цілий місяць була без їжі. 

«Я їла лише хліб і пила воду», — розповідає жінка. — Поряд ні одного сусіда вже не було, всі виїхали». 

Пані Валентина жила в маленькому будинку, підвального приміщення не було. Залишатися там було небезпечно для життя. Виїхати жінці допомогли волонтери.