Світлана Бережньова

85-річна Світлана родом з м. Селидове, що на Донеччині. Коли розпочались активні бойові дії, її будинок знищив ворог, жінці довелось покинути рідну домівку та переїхати до Покровська. 

Але й там життя не було спокійним. Світлана Кирилівна поселилась в орендованій однокімнатній квартирі на сьомому поверсі й була у постійному стресі, що вдруге доводиться жити у часи війни. 

Про дитинство жінка згадує з сумом. Батька вона не знає, адже він пішов воювати та не повернувся, її виховувала мама.  

«Я не знала дитинства, часи були важкі — жили у підвалах, де не було ні води, ні хліба. Під час моєї юності мама працювала в колгоспі від зорі до зорі, тому я носила продавати на базар молоко, щоб було чим платити податок». 

У школі пані Світлана вчилась гарно, подорослішавши працювала вихователькою та вчителькою. Вона завжди прагнула розвитку, не любила стояти на місці, тому багато часу присвячувала навчанню. 

До Прихистку жінка потрапила у березні 2024 року. Покровський напрямок — один з багатьох, які ворог інтенсивно атакує. Небайдужі люди, коли виїжджали, не змогли залишити одиноку стареньку у небезпечному місті, тож взяли з собою. І ось уже понад 9 місяців жінка дякує за спокійні дні та дах над головою.

«Вдячна Богові за те, що віддав мене у руки цим людям. Одну війну пережила, думала якось буде, а доля сказала — ще одну зможеш пережити. Тут у багатьох людей вже немає домівки, тому Прихисток — став для нас другим, не менш рідним домом». 

Попри нелегкий життєвий шлях, Світлана Бережньова не втрачає оптимізму та вірить, що перемога України не за горами.