Сергій Луценко
м. Харків
«Війна – це горе, яке розлучає рідних людей,» — говорить координаторка Прихистку Іванна Дмитрук, підтримуючи за плече Сергія Луценка.
Сергієві 64 роки, приїхав із Харківщини ранньою весною 2024 року. Чоловік за професією зварювальник, навчався в професійно-технічному училищі на Луганщині, після його закінчення працював у Слов’янську.
Каже, його життя не дуже склалось. Не вийшло створити сім’ю, хоча дуже мріяв. Найбільше запам’яталась мама, її любов та материнська опіка. Вона завжди була поруч.
Мама дбала про нього, особливо важливою була її допомога та підтримка, коли Сергій обморозив руки та ноги. Чоловіку довелося пережити ампутацію фаланг пальців на руках та ногах. Сергій тепер має статус особи з інвалідністю.
Після смерті матері про нього піклувалась сестра. Та, на жаль, війна і їх розлучила. У сестри були дочки, які жили в росії, тому коли почалась війна, її діти запропонувати їм вдвох виїхати до її дітей. Деякий час брат і сестра переховувались у сховищах разом з іншими харківянами, то з кожним разом жити так ставало все небезпечніше.
Сестра виїхала до дочок, проте Сергій категорично відмовився їхати з нею. Його любов до рідної землі, до України пересилили страх перед невідомістю, перед смертю.
«Перед від’їздом сестра, щоб не залишити мене напризволяще, почала шукати різні Прихистки, — згадує Сергій. — І я вдячний їй за те, що вона знайшла контакти саме цього Прихистку і домовилась про моє проживання. Мене найбільше тут вразило співчутливе ставлення до людей, а особливо до людей старшого віку. Мешканці заходу України мають багато віри та надії на Бога, і навчають цього нас. Ми тут щодня молимось за мир, за перемогу, за наших воїнів. Особливо мені подобається, коли до нас на молитву і спілкування приходить о. Ярослав Антонів, місцевий парох. У нас вдома такого не було».
Зараз Сергій з сестрою не спілкується, але він знайшов дружнє оточення у Прихистку, тут йому затишно та по-домашньому. Сергій сам старається бути корисним, допомагає мешканцям Прихистку та працівникам. І мріє про перемогу, щоб повернутись додому і можливо все-таки створити сім’ю.