Олександра Козлова

найомтеся – Олександра Козлова. Все життя прожила в Херсоні та пропрацювала технологом на ДП «Дніпро- напівпровідники», яке займалося виробництвом електронної техніки та радіокомпонентів. Після смерті чоловіка, останні шістнадцять років живе одна.

За свої 83 роки пані Олександрі довелося відчути на собі жахи не однієї війни. У маленької Олександри до початку Другої світової війни був будинок, люблячі батьки та старенька няня. Але в один момент, війна забрала щасливе дитинство й Олександра з мамою та нянею залишися на вулиці у пошуках прихистку. Завдяки небайдужим людям, які пустили до себе двох жінок і дитину, дівчинка деякий час жила в чужому будинку на печі. Це місце їй здавалося найзатишнішим та найтеплішим на землі. Але ворог не дав по справжньому відчути безпеку на новому місці.

Після наступу військ та обстрілів селища, родина, разом з господарями будинку, втекла до не захопленого села та переховувалася в покинутій конюшні. Але нове відносно безпечне місце було настільки переповненим людьми, що дівчинці нічого не залишалося, як довгий час спати на сирій та холодній землі. З того часу, все своє життя пані Олександра має проблеми зі здоров’ям, як зі спиною, так і з ногами.

І зараз, наче у страшному сні, повторюються жахливі спогади дитинства. Але тепер вже у поважному віці, Олександра Козлова переживає окупацію, страшні обстріли, смерть близьких та знайомих та втрату безпечного місця проживання. Спочатку прийшло відчуття шоку, потім розпачу та зневіри. Від постійних обстрілів та людських втрат, в будинку залишилося лише вона та сусідка з лежачою матусею. І саме ця жінка подбала пропані Олександру. Вона домовилася за переїзд до прихистку у с. Войнилів, вмовила пані Олександру залишити небезпечне місце та відчути спокій та безпеку, яких літня жінка давно вже не мала.

«Я дуже вдячна за цю турботу та тепло, які отримую в прихистку. Я тут у безпеці. Такі щирі та добрі люди та персонал. Я вже трохи заспокоїлася, та починаю забувати, що таке здригатися кожного разу від обстрілів», — ділиться пані Олександра.

І хоч на серці багато важких та тривожних думок, впродовж усієї розмови пані Олександра щиро посміхається та вірить, що підтримуючи один одного, ми подолаємо будь-які життєві випробування і зустрінемо таку довгоочікувану перемогу з щасливими усмішками.