Оксана Довженко

«Я народжена бути вільною!» — цією фразою себе описує 60-річна Оксана Довженко. Її життєвий шлях непростий, сповнений сміливості та боротьби. Вона навчилась залишатись сильною у найскладніші моменти, зберігаючи при цьому людяність, яка й притягує до неї інших. 

Оксана Довженко 25 років прожила у Криму і стільки ж років присвятила справі свого життя — масажу. Війна двічі постукала у її дім. Спершу у 2014 році, коли країна-агресор розпочала анексію півострова. Вдруге — у 2022, у Бериславі, що на Херсонщині. 

У Бериславі жінці разом зі своєю мамою довелось прожити 8 місяців в окупації. Розповідає, що страху не було, адже вона не з тих жінок, які мовчать та бояться. Вона записувала усіх зрадників, а на заставці смартфону у неї й досі стоїть герб України. За проукраїнську позицію пані Оксана провела два дні у катівні, чула як знущаються над чоловіками і сама, на жаль, потерпала від знущань. 

«Таких патріотів як я, кидали у яму. Два дні я прожила з 26-річним хлопцем. Його обличчя я не бачила, адже очі всім замотували скотчем, одягали наручники. Нас обливали водою, не давали ні їсти, ні пити, ні спати. Можна було тільки сидіти чи стояти. Я це місце ніколи не забуду. Єдине, що заспокоювало — це молитва»,— пригадує мешканка Прихистку. 

Жінка зі слізьми на очах згадує ті страшні моменти. Переконана, що залишилась живою завдяки щирим молитвам до Господа. Втім, коли місто почали частіше обстрілювати та влучали у сусідні будинки, дім довелось покинути. Зараз, на жаль, повертатись уже нікуди. 

Тоді пані Оксана звернулась до волонтерів, які допомогли евакуюватись їй до Прихистку у с. Войнилів. Зізнається, почувається на заході країни як риба у воді, адже саме тут почала спілкуватись солов’їною і шкодує, що не зробила цього раніше. А працівники Прихистку стали їй як рідні. 

«Я вдячна всім працівникам за їх добрі та відкриті серця. Вони нам співчувають, кожну історію пропускають через себе і дають тепло і підтримку, яких так не вистачає більшості з нас. Я сумуватиму за цим місцем, але обіцяю обов’язково завітати у гості, коли завершиться війна. А це буде зовсім скоро, от побачите!», — усміхається пані Оксана. 

Вже за декілька днів, жінка переїжджає до Миколаївської області, де проживають родичі чоловіка. Каже, їде ближче до дому. Сподівається, що й Крим незабаром звільнять і вона повернеться у рідне серцю місце.