Надія Середюк

Навіть у 70 Надія Середюк перш за все пам’ятає, що вона – жінка. Гарна, доглянута жінка, яка навіть не хоче користуватися палицею, хоча ходити їй дуже важко.

Пані Надія родом з Херсонської області, с. Велетенське. Після визволення Херсону, легше жити не стало, навпаки – у село летіло все, що тільки могло: ракети, гради, шахеди. Багато людей загинуло у селі, розповідає жінка.

Крайній приліт був три метра від будинку. Повибивало усі вікна, повилітали двері.

Жінка мешкала сама, у 2020 році помер чоловік від ковіду. 9 місяців потому втратила одного сина. Інший син виїхав за кордон. Росіяни йому пропонували співпрацю, та він відмовився, тому довелося тікати.

Залишатися вдома було небезпечно для життя, адже спуститися в підвал жінка не могла. Пані Надія перенесла інсульт 11 років назад. Наслідки дають про себе знати й досі. Була паралізована права сторона. Жінка була лежачою. Права рука й зараз не працює. Але завдяки масажам та вправам вдалося розходити ногу. Пані Надія ходить, але дуже повільно. Палицею не хоче користуватися, каже, ніяково.

Вдома у жінки залишилися кури. Їх доглядають сусіди.

Дитинство пані Надії сповнене трагічними подіями. Коли маленькій Наді ще й не було 5 років, загинула її мама. Вона працювала на фермі, і коли розвозили полями добриво, жінка потрапила під колеса трактора. Їй було всього 28.

У Надії був ще молодший братик. Його на виховання забрали бабуся з дідусем, а маленьку Надію залишили з татом, бо сказали, що одягати дівчинку набагато дорожче, ніж хлопця, а коштів у них нема. Згодом тато дівчинки влаштував своє особисте життя. І нова татова дружина стала мамою для дівчинки.

«Вона до мене дуже гарно ставилася, завжди мені цукерки купляла», – пригадує жінка. Та в них з татом не склалося і дівчинка знову залишилася без материнської опіки.

А в 8 років Надю віддали в інтернат. На щастя, її там не ображали. Каже, жалітися не було на що. Так там і виросла. В 16 років дівчина вже пішла вчитися на швачку. Згодом знайшла своє кохання. Вийшла заміж, народила двох синів.

Жінка пропрацювала 25 років кухарем у дитячому садку. Час від часу шила.

Згадуючи своє життя, пані Надія каже, що весь час жила для когось – для синів, потім для внуків, для себе так і не жила.

«От лише зараз за 48 років я потрапила наче на курорт», – так про прихисток каже жінка. – Ато було в хаті три чоловіка, треба було готувати, прибирати, а тепер я нарешті відпочиваю. Дівчата прибирають, про нас піклуються. Щиро дякую за таку турботу та любов працівникам прихистку».