Микола Гончаров

Микола Гончаров родом з м. Курахове Донецької області. Йому 75.

Дитинство пан Микола згадує з сумом. Каже, дуже бідно жили. В родині було 9 дітей. Пан Микола – наймолодший. Коли йому було 12, помер тато, то стало ще важче.

«Але ми дітьми були, шматок хліба дали та й вже щасливі, але от маму шкода було», – розповідає пан Микола.

Чоловік змалечку працював, поки ще зовсім малий був, то вдома мамі допомагав, а в 14 років вже сам купив собі штани до школи. Працював вантажником. Але така робота для підлітка була заважка, підірвав спину.

У 16 працював на будівництві та ходив до вечірньої школи. До армії закінчив курси водіння. Після армії працював автокранівщиком на Курахівській ТЕС.

Загалом пан Микола має 59 років трудового стажу.

Коли трапилася аварії на Чорнобильській АЕС, був у складі аварійно-рятувальної бригади. Там і підірвав здоров’я. Втратив зір, поруйнувалися зуби та захворів на рак шкіри.

У Кураховому пан Микола мешкав біля теплоелектростанції, а вона за 50 метрів від його будинку. Її часто обстрілювали, а останні три дні перед тим, як чоловік вирішив виїжджати, то обстріли були безперервні. Вікна в квартирі повибивало, снаряди падали прямо біля будинку.

«Я якраз збирався йти у відпустку, порибалити з друзями хотів, та не встиг, почалася війна», – пригадує чоловік.

Пан Микола був одружений, дружина померла 10 років тому. Дітей не мали.

Але він тут не один, з ним переїхала на Франківщину і рідна сестра.

«Я за неї більше хвилювався, ніж за себе. Вона важко переносила бомбардування. Її цілими днями трусило. Тепер вона спокійна, посміхається», – каже чоловік.

Пан Микола мріє повернутися до рідного міста і все-таки піти з товаришами на рибалку.

«Все життя – це білі та чорні смуги по черзі, тому треба все перетерпіти», – говорить пан Микола.

Тож віримо, що і війна також скоро закінчиться і буде мир, треба лише трохи почекати.