Людмила та Юрій Васильєві

Подружжя Васильєвих родом з Херсону. Пані Людмила — колишній працівник фондового ринку, а пан Юрій працював охоронцем в бізнес-центрі.

Родина пережила чимало з початку війни. Про найстрашніші моменти розказати так і не змогли. Від згадки про пережите у пані Людмили постійно навертаються сльози та важко говорити.

Найстрашнішим та найважчим випробуванням стали дев’ять місяців під окупацією. Родина на власні очі бачила розстріли мирного населення та грабіж будинків. Перші місяці намагалися не виходити. Тільки за необхідністю поспішали зранку на ринок, щоб не зустріти патруль, й одразу додому.

Сиділи тихо й намагалися не привертати зайвої уваги. Постійний стрес та жах від знущань ворога над цивільним населенням неабияк вплинули на психологічний стан подружжя.

«Ми щиро вдячні за все, що маємо тут. За цю допомогу, розуміння, турботу та опіку. За прихисток та підтримку. Тож своєю допомогою іншим, хочу хоч трішки віддячити за це тепло та підтримку»,- ділиться пані Людмила.

Тим паче на початку окупації пан Юрій продовжував охороняти бізнес-центр. І кожен раз ні він, ні дружина не знали чи повернеться звідти живим. Тому чоловік намагався змінювати маршрут та прислухався чи не їде якась машина, щоб не попастися на очі патруля. А ще в Херсоні не було де купити хліба та їжі. Дякуючи чоловікові, який мав свою невеличку пекарню, люди могли протриматися деякий час. Із залишків борошна, він випікав хліб і безплатно роздавав людям. Але після того, як російські військові забрали його на допит, доля чоловіка досі не відома.

Кожен день в окупованому Херсоні з’являлися маленькі українці та україночки. І щоб якось підтримати матусь новонароджених малюків, пані Людмила в’язала дитячі пінетки та передавала їх в перинатальний центр міста Херсона. Зараз пані Людмила продовжує займатися улюбленою справою та в’яже шкарпетки для військових, які перебувають у госпіталі.

Коли з’явилася можливість потрапити до Прихистку у с. Войнилів, родина залишила все, що було рідним та важливим, в пошуку безпечного місця для життя.

Людмила та Юрій Васильєви вже потроху адаптувалися. Вони безмежно вдячні за ту турботу та підтримку, яку отримали після всього жаху, який їм довелося пережити. Щоб бути корисними та підтримати людей, які опинилися в такій самій ситуації, пані Людмила допомагає найстаршим жителям Прихистку. Вона показує та разом з ними робить фізичні вправи. Деякі займаються самі, а до інших приходить в кімнату та допомагає робити вправи на ліжку.

А ще родина Васильєвих опікується пані Олександрою Козловою. Знайомі волонтери з Німеччини передали для жінки інвалідний візок і тепер бабуся має можливість перебувати на свіжому повітрі. Людмила та Юрій супроводжують її на вулицю, разом роблять руханку та приділяють увагу, якої так потребує самотня пані Олександра.