Людмила Кандалова

Я була тут, як у Бога під пазухою. Мені подобалось життя у прихистку. Працівники завжди уважні, допомагали у всьому, підтримували. Тут було безпечно та затишно. Дякую за все!

Любити життя та цінувати близьких — таке кредо у 75-річної Людмили Кандалової. Жінка родом з міста Покровськ, що у Донецькій області.

Людмила Степанівна — одна з перших, хто оселився у Прихистку. Повномасштабне вторгнення застало її у м. Новогродівка, де вона проживала довгий час. Постійні обстріли та страх за своє життя змусили залишити все та податись у пошуку даху над головою.

Після закінчення університету у Донецькому технікумі пані Людмила працювала товарознавцем у рідному місті. Каже, що ця робота була для душі — дозволяла не сидіти на місці, знайомитись з цікавими людьми та постійно рухатись вперед.

Пані Людмила шанобливо ставиться до сімейних цінностей, вважаючи, що вони є основою щасливого та гармонійного життя. З чоловіком вони прожили душа в душу. Коли він помер, жінці було дуже важко пережити це, але теплі спогади про нього не покидають її по цей день.

Жінка зізнається, що найщасливіший момент у її житті — народження доньки. Зараз її кровинці 52 роки, вона працює медиком у Покровську. Людмила Степанівна дуже пишається нею та радіє, що крізь роки вдалось зберегти довірливі стосунки.

Нещодавно саме донька забрала жінку до себе додому, адже важко знаходитись порізнь у такий важкий для всіх час.

Людмила Кандалова з великою вдячністю говорить про працівників прихистку. Дякує за турботу та підтримку, адже потрапила до Прихистку після інсульту. На фоні пережитого стресу з’явились тривожні стани, відчуття неспокою та страху за рідних. Тож з нею працювала психологиня Карітасу. А соціальна працівниця допомагала жінці відновити моторику руки, яка постраждала внаслідок інсульту.