Людмила Чипінога

Людмила Чипінога через війну втратила дім, але не втратила віру в доброту людей. До повномасштабного вторгнення 59-річна жінка проживала у Херсоні. На жаль, повертатись уже немає куди, від її будинку не залишилось нічого. Наразі її домівка — це Прихисток у Войнилові.

Життєвий шлях у жінки непростий. Коли їй було 8 років, померла мама. Дівчинка залишилася без найріднішої людини і з четвертого класу виховувалась у школі-інтернаті. Саме там вона знайшла у собі бажання займатись бальними танцями. 

З посмішкою згадує свого партнера Леоніда та те, як здобувала призові місця на конкурсах. Танці були її пристрастю, ковтком свободи та радості.

Після школи дівчинка вступила до Херсонського медичного училища, а потім деякий час працювала медичною сестрою у Херсонському обласному шкірно-венерологічному диспансері.

Доля розпорядилась так, що Людмила Андріївна залишила медицину й пішла працювати на завод карданних валів. Саме в той період і вийшла заміж. З майбутнім чоловіком познайомились ще у школі, сиділи за однією партою. 

«Це було таке кохання, що дивувало навіть вчителів. Ми розписались, він поїхав навчатись, але приїжджав. Незабаром я завагітніла й народила доньку, а він почав віддалятися, все рідше приїжджав та писав. Потім я дізналась, що у нього є інша»,— зі слізьми на очах пригадує пані Людмила. 

Більше вона не виходила заміж і самостійно виховала та поставила на ноги дитину. Жінка зараз дуже радіє за доньку: вона вже вийшла заміж та народила дівчинку. Втім, через війну єдині рідні їй люди виїхали до Німеччини. 

Для самої Людмили Андріївни вороже вторгнення теж стало жахіттям. Вона мешкала в селі неподалік Херсона, яке ворог спалив дотла. Її рідний дім розбомбили – від нього не залишилося нічого. Жінку евакуювали до Одеси, де вона тимчасово жила в прихистку, а згодом добрі люди порадили їй поїхати до Войнилова.

«Мені тут дуже добре, я потрапила, як у рай. Після усіх вибухів – тут спокій. Дуже гарний персонал та дуже приємні та добрі люди», – дякує жінка, не стримуючи сліз.