Лілія Семчишин 

м. Івано-Франківськ

Вони –  двоюрідні сестри, але були як рідні. Виросли разом, їли з однієї тарілки. 

Пані Лілії – 58. Вона родом з Івано-Франківська. 

Її мама виховувала доньку сама. Працювала на двох роботах, аби хоч якось звести кінці з кінцями. І щоб дитина завжди була під наглядом, жінка  оформила її у школу-інтернат. Але, як тільки з’являлася можливість, вона завжди доньку забирала додому. 

Мама Лілі працювала санітаркою. Коли дівчата трохи підросли, допомагали їй прибирати. А потім Ліля сама працювала секретарем в Інституті нафти та газу, пізніше – продавала на базарі, працювала в кафе, у дитячому садочку.

Подружнє життя пані Лілії не склалося. Дітей у пари не було. Після розлучення жінка повернулася до мами. Вони стали одна для одної цілим світом. Мама ніби намагалася компенсувати ті роки, коли через роботу була змушена залишати доньку в інтернаті. 

І коли мама померла — це стало для неї  справжнім ударом. Вона занепала духом. Згодом і здоров’я погіршилося. У жінки виявили онкологію, прооперували. Однак почали з’являтися нові проблеми.

Сестра Лілії пригадує, як вона їй телефонувала і каже: «Анжулька, –  вона мене так називала з дитинства,  – уявляєш, мені поставили діагноз – деменція». 

Згодом стан її погіршився. І з грудня пані Лілія у Прихистку, де за нею постійно доглядають. Їй важко говорити. Часто спить. Хоча сестру впізнає, і працівниць Прихистку. Посміхається їм. 

На даний час стан жінки стабільний з тенденцією до покращення. Пані Лілю забезпечили усіма необхідними медикаментами та засобами догляду, надано кисневу підтримку. З нею працює психолог, духівник та фізичний терапевт для покращення якості життя.