Лідія Бабак
с. Велетенське, Херсонська область
Лідії Бабак – 73, жінка з с. Велетенське, що на Херсонщині. Вона любить слухати розповіді про життя інших та ділитися власними спогадами.
«У нас велика родина була, 8 дітей, – каже пані Лідія, – і до праці, звісно ж, нас привчали одразу. Мама в нас була домогосподаркою, а батько працював. Наша сім’я була дружною та згуртованою».
Жінка навчалась в технікумі на спеціальності «Газове господарство». Якраз під час навчання познайомилася зі своїм чоловіком. В 21 пані Лідія вийшла заміж. Народила двох синів.
Лідія Бабак спочатку працювала шліфувальницею на виробництві карданних валів аж 10 років. Каже, що ця робота була важкою. Потім пропрацювала 16 років у школі заступником директора по господарській частині.
Пані Лідія любить вишивати, в’язати, шити та слухати розповіді про життя. Шити її навчили ще у школі, а от в’язати жінка вчилася самотужки.
«В’язала і кофтинки, і сукні, і шапочки, і рукавиці – каже пані Лідія, – все я робила сама. Навіть шкарпетки в’язала для солдатів. Поки не в’яжу нічого, відпочиваю».
Рік після початку повномасштабного вторгнення Лідія Бабак була вдома, на Херсонщині. Згадує, що деякий час вони з сім’єю жили в гаражі. В їхній будинок влучив російський снаряд. Потім евакуювались до Польщі, де жили 4 місяці, але повернулись додому.
«Коли я повернулась з Польщі, – розповідає пані Лідія, – одразу засадила город. Але урожай не вдалося зібрати через сильні обстріли».
Про Прихисток дізналась від волонтерки, яка жила по сусідству і допомогла виїхати до Івано-Франківська. Зараз пані Лідія радіє, що не чує обстрілів і почуває себе у Прихистку дуже добре. Час від часу вона чергує на кухні і частує всіх своїми смачними стравами: пиріжками, оладками та навіть голубцями. Розповідає, що в Прихистку у них цікаве дозвілля: вони читають, співають пісні, займаються з психологами та багато спілкуються між собою.
«Мрію повернутися додому і побачити онука, – ділиться пані Лідія, – рік вже його не бачила. Ми кожен день спілкуємося по телефону. Він вітав мене з 8 березня, сказав, що бажає аби швидше закінчилась війна і ми нарешті змогли побачитись».