Катерина Пилипишина 

«Мені дуже боляче. Життя склалось так, що я сама виховувала своїх дітей, а зараз через війну не можу з ними спілкуватись», – виливає свій душевний біль Катерина Пилипишина.

Жінці 68 років. Народилася на Сумщині, була хворобливою дитиною. Матері важко давався догляд за нею, тому дівчинку виховувала прийомна сім’я, яка любила та піклувалась про неї. Після школи жінка вступила до професійно-технічного училища та здобула фах провідниці. У 1978 році вийшла заміж і народила сина та доньку. Недовго тривало її щастя: чоловік трагічно помирає і Катя у свої 29 років стає вдовою і йде працювати на шахту, щоб прогодувати та виростити самотужки двох дітей.

«Як почалась війна, у нашій Новогродівці були постійні обстріли, безперервні тривоги і з кожним днем жити ставало все небезпечніше, – згадує пані Катерина. – Діти залишились на окупованій території, допомоги чекати не було звідки. Тому як запропонували їхати на Івано-Франківщину, я погодилась. Радію, що сюди потрапила! Тут чисте повітря, якісна водичка. Тут усі працівники ввічливі і гарно до нас відносяться».

Найбільше турбує пані Катерину те, що її рідні далеко від неї і невідомо, коли вона зможе їх обійняти. Цей біль постійно у неї на душі, як і в усіх матерів, які сьогодні з нетерпінням чекають на зустрічі з дітьми чи онуками. Тому у кожній щоденній молитві жінка просить у Господа перемоги для України, щоб усі живими зустрілись у рідній домівці.