Ганна Слабінська
м. Селидове, Донецька область
Ганна Слабінська завжди була активною людиною. Навіть зараз, у свої 81, вона не уявляє життя без роботи для душі — шиття, в’язання чи улюбленого малювання картин за номерами.
Вона народилася і виросла у Селидовому, що на Донеччині. У великій родині з чотирьох дітей. Мала трьох братів, тому завжди почувалась під захистом. «Як за кам’яною стіною», — згадує вона з теплою усмішкою. Разом вони допомагали батькам по господарству, на городі, доглядали сад. Роботи було багато, але це був час, коли руки були завжди зайняті, а на серці спокійно.
У молодості Ганна навчалася в Маріуполі на швачку, і саме там познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Але життя склалося так, що працювати довелося не за фахом: у колгоспі вона була помічником бухгалтера в польових бригадах.
Останні роки вона мешкала в рідному Селидовому, поки війна не змусила її обирати: залишатися вдома, чи залишитися живою. Обстріли ставали дедалі частішими, й одного дня вона зрозуміла, що настав час їхати. Зібрала найнеобхідніше й вирушила до доньки в Одесу. Та аби не обтяжувати доньку, жінка була згідна переїхати. Так вони знайшли Прихисток на Прикарпатті.
«Тут мені добре, як удома», — каже пані Ганна. Однак нещодавно доля підготувала ще одне випробування — через необережність вона впала й отримала тріщину у стегні. Операція була непростою, але навіть на лікарняному ліжку пані Ганна не сиділа склавши руки: в’язала шарф для онучки.
Та найбільшу втіху вона знаходить у малюванні. «Коли я малюю, забуваються всі тривоги. Це як захисна реакція організму — захоплюєшся процесом, і душа заспокоюється», — ділиться жінка. Пані Ганна охоче показує картини. Її улюблена — «Шевченкове подвір’я». Проте зараз у її серці живе нова мрія – намалювати картину про мирне життя в Україні.
«Мені нема куди повертатися… Це дуже боляче. Але я готова залишитися тут, лишень би закінчилася війна», — зітхає жінка.
Та поки є фарби, полотно і віра в краще, пані Ганна продовжує творити. Кожен її мазок — це молитва за мир, кожен малюнок — історія про те, як любов до життя перемагає біль і втрати.