Богдан Паливода

Богдан Паливода потрапив до Івано-Франківська завдяки волонтерам. До війни проживав у селі Понятівка Херсонської області. Під час окупації не мав змоги виїхати, тому з нетерпінням чекав визволення територій. Але спокійного життя не дочекався. Після визволення, село почали обстрілювати з відстані та знищувати все навколо. Зараз там майже нікого не залишилося. Тікаючи від небезпеки, люди виїжджали до близьких та рідних в інші міста, за кордон. У пана Богдана дружина давно померла, дітей немає. Тому він залишився в будинку й сподівався, що ніколи не покине рідних стін. Але в будинок прилетіла ракета. Дах було знищено, як і більшість стін. Чоловік самотужки намагався перекрити дах, але без необхідних матеріалів це неможливо. Електрики давно немає, тож він готував їжу та грівся за допомогою вогнища.

Врятували з постійних обстрілів Богдана Паливоду волонтери, які допомогли дістатися Івано-Франківська. З собою у нього не було ні документів, ні найнеобхідніших речей.

Я щиро, щиро вдячний усім. Тут всі такі добрі до мене та відкриті! Це не просто люди… це рятівники.

Про історію пана Богдана дізналися в прихистку. Йому надали тимчасову підтримку в шелтері для літніх людей у с. Войнилів. Благодійний фонд «Право на захист» допоміг з відновленням документів, а Карітас Івано- Франківськ – з пошуком для нього постійного житла.

Всю любов та турботу Богдан Паливода відчуває не лише від працівників прихистку, а й від його жителів. З першого дня, кожен підтримав його чим міг. Хтось поділився речами, хтось гігієнічними засобами. Від такої турботи, пан Богдан не стримує сліз.

На жаль, крім втрати житла, Богдан має проблеми зі здоров’ям. Після нещасного випадку на будівництві, де він працював довгий час, йому встановили протез на нозі. Через постійне навантаження, протез зігнувся і ходити з ним стало важко та незручно. Та щоб замовити новий, необхідно великі заощадження, яких чоловік немає.

Але не дивлячись на все, що пережив пан Богдан, він намагається посміхатися. Хоча його погляд повний смутку та болі. Чоловік постійно дякує за те добро та підтримку, яку він отримує від працівників прихистку та його жителів. Дякує за гарячу їжу та за можливість жити у комфорті, якого він так давно не відчував. І має мрію, що незабаром війна закінчиться. А у нього з’явиться можливість поступово відбудувати свій будинок — місце спокою та щасливих спогадів, яке завжди в його серці та думках.